Пропагандистським спокусам інтелігенція протиставляє просвітництво!

Черкаси у ролі диспутантів на семінарі представили директор Коледжу економіки і управління Східноєвропейського університету Сергій Шамара і студентка-історик Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Юлія Ігнатенко.

Девізом науково-практичного заходу було: “Осмислюючи тоталітарне минуле, – обстоюємо демократичне майбуття”. Експерти об’єдналися навколо теми запобігання штучному створенню кривавими режимами образів “неугодних” їм людей: і в минулому, і сьогодні. Адже загальновідомо, що масове насильство (і, як наслідок, навіть геноцид) щодо представників різних рас, націй, релігій тощо відбувається не спонтанно, а через спеціальні приготування.

Запровадженню терміну “геноцид” та його автору Рафаїлу Лемкіну була присвячена перша дискусійна панель (д-р Даглас Ервін-Еріксон, Вашингтон, США; правозахисниця Лариса Денисенко, Київ, Україна). Друга – якраз тому, як більшовицька влада у 1920–1930-х рр. конструювала образи “куркуля”, “петлюрівця”, “шкідника” та інших “ворогів народу”, яких невдовзі знищувала силовими методами та від імені того ж таки, – щоправда, мовчазного, – народу (д-р Андреа Граціозі, Наполі, Італія; д-р Людмила Гриневич, Київ, Україна).

У рамках другої панелі Сергієм Шамарою було поставлене питання: “Наскільки після доведення політичної упередженості комуністичної ідеології взагалі є обґрунтованим поділ українського селянства на куркулів, середняків та бідняків? Тобто – підхід, який і досі використовують дослідники соціально-економічної історії України?”. Л. Гриневич запевнила, що поділ був, справді, суто політичний і селяни повсюдно противилися йому. А. Граціозі висловив міркування, що реальні “куркулі” (найбагатші селяни) були знищені ще в роки громадянської війни.

Третю сесію – “Демонізація і дегуманізація “образу єврея” як інструмент Голокосту” – презентували д-р Кирил Феферман (США; Ізраїль), д-р Венді Лауер (США; Німеччина) і д-р Ігор Щупак (Дніпропетровськ, Україна). Дослідниця В. Лауер наголосила, що німецька нацистська пропаганда мала на меті переконати передовсім у тому, що євреї це не є люди, а – нелюди. Саме тому їх активно зображували тарганами, пацюками та іншими тваринами. Тобто головною місією такої агітації завжди було представлення групи людей, як не людей, – котрих і вбивати відтак можна легше і без докорів сумління. Аналогічно, треба відзначити, чинили комуністи в СССР стосовно неугодних їм груп та окремих осіб: відомі карикатури попів, куркулів, інтелігентів, де вони зображуються свинями, пацюками, хижими і т.п. тваринами.

На четвертій панелі виступаючі (д-р Поль-Роберт Магочій, Торонто, Канада; д-р Гюльнара Бекірова та голова Меджлісу Рефат Чубаров, Київ, Україна) з’ясовували, як навішування комуністичним режимом ярлика “зрадник народу” сприяло нищенню кримських татар та їхньої цивілізації в Криму. Пані Бекірова зауважила, що дискредитація та стигматизація (клеймування) кримськотатарського народу почалися задовго до його насильницького виселення з півострова після Другої світової війни. Черкаська студентка Юлія Ігнатенко поставила питання Р. Чубарову про те, чи є сьогодні можливість встановити конкретних відповідальних осіб за вчинення депортацій і вбивства кримських татар? І отримала відповідь, що зараз ми повинні засуджувати такі геноцидні дії передовсім морально, хоча – і шукати всі потрібні механізми притягнення винуватців до правової та матеріальної відповідальності, – щоб у жодного режиму не було спокуси до повторення такого виду насилля!

Підсумував перший день семінару цікавий концерт у виконанні талантів єврейського та кримськотатарського творчих колективів, а також – українського кобзаря Тараса Компаніченка (відомий лірник рік тому знявся в українській резонансній кінострічці “Поводир”). Обидва дні у холі Українського дому діяли також виставки, які ілюстрували геноцидні дії комуністичного та нацистського режимів щодо українців, євреїв і кримських татар.

3-го червня науковий захід проходив під загальною темою “Пропаганда в наші дні: дезінформація і війна Путіна на Донбасі”. Відкрив день спеціальний гість – Алекс Шпрінцен – документаліст та продюсер новин канадського громадського телебачення. Він зауважив, що в Україні сьогодні нема зрілого медійного ландшафту, що створення суспільного мовлення значно пожвавило б ситуацію із ЗМІ. Сказав також про те, що громадське телебачення не люблять скрізь, – і в Канаді, і десь у Франції, – але без нього демократичні суспільства не існують. Стосовно “російської агресії” в Україні, то пересічний північноамериканський глядач ставиться до таких оцінок скептично, хоча і все, що виходить з уст Москви, теж намагається сприймати критично. На жаль, головний меседж про Україну, який “червоною ниткою” проходить через свідомість телеглядачів сучасних США та Канади, це – те, що вона є “захаращеною країною із величезним рівнем корупції”. Журналіст визнав також, що на далекому Заході ще не навчилися справлятися з російською пропагандою належним чином.

Далі була п’ята сесія – “Ідентифікація, демонізація, дегуманізація ворога” (д-р Марта Дичок, Канада; телеведучий Андрій Куликов та д-р Владислав Гриневич із Києва). Дослідниця процесу формування суспільної думки та колективної пам’яті через засоби масової інформації зауважила, що є декілька моделей цього процесу. Одна із найвідоміших – “передавальна” – складається із 3-х компонентів, коли одні люди створюють інформацію, другі її передають, а треті сприймають (споживають). Саме вона ефективно використовується путінським режимом. Інша модель – “культурологічна” (комунікаційна) – не дає можливості спрогнозувати ступінь пропагандистського сприйняття. Але нею теж користуються з метою ідентифікації (виокремлення) та поширення демонізованих образів ворога і навіть цілих народів. В. Гриневич і А. Куликов навели яскраві ілюстрації того, як сьогодні в Росії діють старі методи ще сталінської пропаганди по представленню українців без людського обличчя (дегуманізація): як “хунти”, “фашистів”, “карателів”, “укропів” і т.п.

У рамках п’ятої панелі Сергій Шамара задав питання В. Гриневичу стосовно ймовірної появи рішення українського уряду взагалі відмовитися відзначати “День Перемоги” 9 травня на державному рівні, – як такого дня, який щорічно збурює ностальгійні вияви колективної пам’яті, що вкотре на рівні психології штовхають українських громадян до нової імперії. У відповідь учений висловив сумнів у доцільності робити це саме зараз, хоча і погодився, що питання державної підтримки цієї дати у майбутньому потрібно ще ретельно вивчити.

Шоста сесія складалася із виступів британського дослідника Пітера Померанцева, директора Українського інституту національної пам’яті, д-ра Володимира В’ятровича, представника Міністерства інформаційної політики України Дмитра Золотухіна та продюсера телеканалу “Інтер” Євгенія Кисельова. Останній поділився досвідом своєї телевізійної роботи в Російській Федерації, розкрив цікаві сторінки підготовки журналістів-пропагандистів у тоталітарній і сучасній Росії. Всі доповідачі та інші промовці погодилися, що пропаганда осідає в свідомості людини там, де її сприйняття відбувається виключно на ірраціональній, емоційній підсвідомій основі. Особливо це стосується багатьох “віруючих” росіян, які, зовсім не користуючись критичним мисленням, альтернативними джерелами чи порівняльним методом, вірять у всілякі сюжети про розіп’ятих українськими військовими хлопчиків, про рабів, яких набирають із мешканців Донбасу, про переслідування за червоний колір пташок-снігурів і т.д.

На завершення Міжнародного семінару в Києві відбувся круглий стіл “Прості відповіді на непрості питання”, де психологиня Анна Ленчовська та д-р Анатолій Подольський спонукали присутніх до пошуку рецептів протистояння путінській пропаганді і до вибору способів подолання її наслідків. Аксіоматичною тут стала теза про те, що масові народовбивства планує насамперед влада – тобто конкретний режим. Але у ставленні до режиму, його законів та жертв насильства завжди можна побачити 3 групи суспільства: мотивовані виконавці (кати), мовчазні спостерігачі (конформісти) та переконані противники (борці), які неодноразово опинялися поряд із жертвами, за яких заступалися. Сьогодні Путін і виплеканий ним шовіністичний пропагандистський режим за допомогою дезінформації, навішування негативних кліше, постійної їхньої ітерації (повторення) в тій чи тій формі сподіваються розколоти суспільство України на декілька груп, які будуть сумніватися, зневірюватися, перестануть противитися російській агресії тощо. Такій цинічній і, м’яко кажучи, брехливій пропаганді наші інтелектуали повинні протиставити не контрпропаганду, спокус якої і так вистачає в Інтернет-просторі, а копітку просвітницьку роботу з розвінчування інформаційних міфів й оприлюднення правди.