Директор коледжу: “Із тоталітарною спадщиною до Європи нам не потрапити...”

Вчений закликає позбутися комуністичних матриць мислення. “Дуже важливо, – наголосив він в інтерв’ю нашій прес-службі, – щоб люди розуміли принципову різницю між історією, яка спрямована на фактологічне вивчення досвіду різної складності, та історичною пам’яттю, яка акцентує наше сьогодення і, що важливіше, – спрямовує у майбутнє”. На думку історика, поки що серед українських громадян є невеликий відсоток тих, хто чітко усвідомлює саме таку різницю.

Із цією метою останні три тижні науковець присвятив меті розширення суб’єктів дискусійного поля задля формування європейської культури пам’яті в різних регіонах України. 21 березня у вечірньому ефірі обласного “Радіо-Рось” порушив вузлові питання побутування по сей день страхів тоталітаризму, сформованих радянською системою. На його думку, вони істотно гальмують звільнення суспільства від “репресивного тягаря” історії, а подеколи – отримують своє продовження навіть в українських формах.

23 березня разом зі студенткою Юлею Ігнатенко в рамках Всеукраїнської наукової конференції “Соціальні та гуманітарні технології: філософсько-освітній аспект” у ЧДТУ він запропонував доповідь “Політика пам’яті та соціокультурна реальність в Україні (пострадянські зміни і перспективи вивчення на початку ХХІ століття)”. Лейтмотивом виступу стала така теза: “Політизація питань історичних “правд” і “кривд” досягає часом такого рівня, що, здавалося б, вони турбують громадськість пострадянських країн більше за питання економічного добробуту та соціальної справедливості. Отже, дослідження політики пам’яті та історичної свідомості в Україні (в інших пострадянських країнах), – від часу розпаду СРСР, а особливо останніх п’ятнадцять років – є на часі”.

25 березня в якості експерта С. Шамара взяв участь в Українсько-Єврейській зустрічі, яку організував на Черкащині для шкільних учителів історії з усієї України канадський міжнародний фонд та його столичні представники – Владислави Гриневичі (старший і молодший). Гості презентували дві надзвичайно важливі книги, присвячені історії українсько-єврейських взаємин: “Євреї та українці: тисячоліття співіснування” Павла-Роберта Магочія і Йоханана Петровського-Штерна і “Бабин Яр. Історія і пам’ять” за редакцією професора В. Гриневича. “Головним підсумком цієї зустрічі, – зауважує С. Шамара, – є те, що нам усім потрібно навчитися виробляти в собі волю бачити інші народи і визнавати наші упередження щодо них, а ще – брати відповідальність, хоча й не вину, за ті прикрощі, яких вони зазнали по сусідству з нашими предками”.

Фактично на продовження цієї теми став вояж директора коледжу до Рівного, де 30-31 березня відбулася ІV Всеукраїнська науково-практична конференція “Національні меншини і колективна пам’ять титульних націй: дилеми (не)забуття”. “На мою думку, – говорить дослідник, – Центр студій політики пам’яті та публічної історії “Мнемоніка”, який працює при Рівненському державному гуманітарному університеті, робить дуже корисну справу щодо розвитку в Україні більш ширшої дискусії про сучасну політику пам’яті та її культурне відображення серед українців та національних меншин”. Учений переконаний, що визнання геноцидів в українській історії – Голодомору українців, Голокосту євреїв, нищення ромів, депортації кримських татар – є тими “рецептами”, які звільняють нас від тоталітарної спадщини класової (національної) боротьби і наближають до цінностей Європейського Союзу (чого, звісно, не бажають адепти “русского мира”).

4 квітня відбулося чергове засідання Топонімічної комісії при Черкаському міськвиконкомі, на якому нарешті було ухвалено рішення щодо створення редакційної колегії задля написання книги “Топонімія міста Черкаси”, відповідальним редактором якої обрано доцента С. Шамару. “Цю роботу, – зізнається він, – розцінюю часом навіть як важливішу за наукову. Бо ж після довгоочікуваної, а потім раптової та переважно формальної декомунізації наше суспільство, громадськість міста все ще потребує нового путівника-довідника, в якому були б пояснення, що ж, для чого і на кого перейменували?”.

“8 квітня, – розповідає дослідник, – у межах книжкового фестивалю у Черкасах разом із професором Юрієм Присяжнюком (ЧНУ) і доцентом, завідувачем кафедри туризму Східноєвропейського університету Іваном Десятніковим відвідали презентацію книги Володимира В’ятровича з Києва. “За лаштунками “Волині-43” це – спроба керівника Українського інституту національної пам’яті перестати робити поділ між жертвами та катами за національністю й поглянути на трагічні події 1943 р. на Волині у розрізі українсько-польської історії напередодні, під час й опісля Другої світової війни. По ходу презентаційної дискусії ми всі, схоже, дійшли згоди, що сучасні спроби Росії і деяких політичних сил у Польщі вмонтувати в історію України “геноцид поляків українцями” не витримує наукової критики, а є радше спробою привити польському суспільству цю тему в якості компенсації за визнання участі поляків у геноциді євреїв у 1939–1945 роках”. На думку С. Шамари, обопільне визнання кривд між Польщею та Україною потрібне, але те, як це роблять польські радикали, засвідчує й те, що ще не всі поляки також позбавилися тоталітарної спадщини.

Підсумком весняної культурно-просвітницької роботи директор коледжу вважає свій виступ у “Студії плюс” на ТРК “Рось” до Дня визволення бранців нацистських концтаборів 11 квітня. “Те, що робили нацисти з людьми у добу Другої світової війни, має стати дуже важливим уроком для сучасників, надто – за обставин, коли в одній із “сірих зон” сучасної України людей піддають тортурам за слово українською мовою...”.

 Запис виступу на Українсько-Єврейській зустрічі від 25 березня 2017 р. можна переглянути нижче (див. відтинок 27:30–34:40):

https://www.youtube.com/watch?v=qjKonGlyX_U

Запис виступу до Дня визволення бранців нацистських концтаборів 11 квітня (відтинок 08:34–40:08): 

https://www.youtube.com/watch?v=mNKo7YPNbrE