Історики університету об’єдналися навколо нової ідеї – давати студентам й усім охочим практичні знання з історії. Іншими словами, – навіть не знання, а радше навички розуміння того, як історичні уявлення можуть бути корисними чи некорисними у сучасному житті.
Відтак кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін на постійній основі запроваджено засідання такої собі «історичної майстерні». У рамках її роботи викладачі, студенти й інші зацікавлені особи можуть долучитися до експертного обговорення серйозних проблем історичної науки і освіти, питань виховання молоді, формування громадянської свідомості, національної ідентичності тощо.
На початку листопада кандидат історичних наук Сергій Шамара презентував викладачам та студентам своє бачення теми «Перспективи спільної культури пам’яті України з європейськими країнами (на прикладі Другої світової війни)». У виступі йшлося про висновки, які зробив дослідник під час освітньої подорожі Білоруссю, Польщею і Німеччиною, наданої йому в жовтні Дортмундським міжнародним освітнім центром.
Основні меседжі Сергія Шамари були такі:
- герої роз’єднують, жертви об’єднують;
- вибачаємо і просимо вибачення;
- беремо на себе відповідальність, а не вину.
Тобто історик пропонує українській громаді перейти нарешті на європейські підходи до формування та поширення історичної пам’яті про Другу світову війну. Присутні зауважили, що в цьому, справді, є сенс. І йдеться навіть не про євроінтеграційні устремління України, а про більш раціональні моделі порозуміння людей з історичною спадщиною, яка не завжди є приємною, і не завжди об’єднує нас. Тож, у фокусі розмови стали не скільки приклади польсько-німецького чи німецько-єврейського примирення, стільки проблема примирення всередині українського суспільства.
24 листопада відбулося друге засідання історичної майстерні за темою «Віктимна пам’ять українців і сучасність». Модератор заходу, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, кандидат історичних наук Олександр Десятніков окреслив основне коло проблем, які об’єднані в цій темі, наголосивши, що експертне середовище і саме суспільство вже давно турбують питання «надмірної жертовності» українців в історії. Сергій Шамара зауважив, що цю тему варто сприймати на двох рівнях – емоційному та раціональному. Закликав віддавати перевагу саме раціональним підходам до вивчення та вшанування подій геноцидів (голодоморів), політичних репресій, війн і т.п. людських катастроф. За нові моделі пізнання цих явищ висловилися також студенти. Кандидат історичних наук Іван Десятніков зауважив на потребі переглянути чимало сюжетів українських підручників, де наша нація зображена, як винятково жертовніша за інші, тоді як деякі злочини окремих українців «заховані» за ореолом звитяжного геройства (до прикладу, «Волинська різанина» 1943 року).
На загал потрібно зауважити, що практика історичної майстерні становить вельми цікаву новітню форму публічного обговорення суперечливих питань історії. Вона корисна і студентам, і викладачам-науковцям, і, зрештою, для суспільства.
Наступне засідання історичної майстерні призначено на 7 грудня 2015 року. До обговорення пропонується тема: «Військова історія України: питання норми та межі». Запрошуємо всіх бажаючих!
Українська
中文 (中国)
