Студент коледжу економіки і управління займається вітрильним спортом

Усі етапи регати пройшов студент 2-го курсу Коледжу економіки і управління Костянтин Савченко. Своїм незвичним для більшості студентів хобі Костя ділиться з нами.

“Перший та другий етапи цих перегонів, – розповідає юний яхтсмен, – пройшли для мене на яхті “Крилатий”. Ми посіли 3-тє місце у своїй групі. Перегони проходили по трикутній дистанції, за вітром і проти нього. І тут довелося швидко вчитися багатьом хитрощам. Так, аби дійти на вітрильнику в призначену точку проти вітру, потрібно “йти зигзагами”, або як їх називають яхтсмени – галсами. Вітрильник не може йти прямо проти вітру, але при куті атаки до вітру 30-40 градусів може. За хвилину до старту 1-го етапу довелося змінювати стаксель (передній парус), через те, що спочатку ми поставили занадто малий. Розмір вітрил варіюється залежно від стану вітру. Чим сильніший вітер, тим менше повинно бути вітрило, і навпаки. Змінити його швидко є складним завданням, тому що воно має безліч кріплень. Ми ледь впоралися вчасно. Не обійшлося без проблем і в самих перегонах. При підйомі спінакера (величезного вітрила для попутних курсів) під тиском у нас на лебідці мотузки зав’язалися, і ми не могли змінити курс, поки не розмотали їх. Але, на щастя, впоралися вчасно і змогли прийти третіми у групі”.

Другий етап проходив для Кості після шлюзування з Київського водосховища до Дніпра. Дистанція, як до Києва з Вишгорода, під дощем, – тому навіть фотографій із цього етапу не збереглося. Третій етап наш студент “регатував” на яхті “Fire-ball”, де з ним був лише один спортсмен.

“Через це, – ділиться Костя, – довелося і керувати яхтою і гротом (трикутним вітрилом, що йде від щогли до корми). Специфіка управління вітрилами є такою, що з ним постійно потрібно працювати: відпускати чи добирати, залежно від змін вітру. Вітер рідко буває стабільним, переважно він змінюється. І ціллю змін положення вітрила є максимальна ефективність і відповідно максимальна тяга. Для ідентифікації ефективності роботи вітрила на ньому є спеціальні смужки тканини, котрі називають “колдунчіками”. У першій частині дистанції ми перемогли нашого основного конкурента, вигравши навітряне положення (перекривши супернику вітер). А в цьому якраз і полягає майстерність яхтсмена: прогнозування змін вітру і ухвалення рішення, як йти. При лавіруванні, наприклад, завжди є вибір між максимальною швидкістю (увалюючись) чи оптимальною траєкторією (вирізаючи, приводячись до вітру). Проте потрібно пам’ятати і становище суперників та прогнозувати зміни вітру, по воді, небу та берегу (метеорологія). Через це вітрильні перегони називають “шахами на воді”. Яхтсмен повинен тримати десятки фактів у голові і, враховуючи їх, приймати рішення. Друга частина дистанції була проти вітру й течії, і закінчилася тим, що ми сіли на мілину, бо ж вирішили зрізати, пройшовши неперевіреним шляхом (не по фарватеру). Ризик себе не виправдав. Щоб врятувати яхту від ушкоджень, мені довелося вистрибнути за борт і зіштовхувати її з мілини. На цьому негаразди не завершилися – розкрутилася одна із вант (тросів, що тримають щоглу). Я прив’язав її мотузкою до кріплення, але небезпека того, що щогла зламається, залишалася. Мотузка таки порвалася, але, на щастя, ми тоді вже були на акваторії яхт-клубу і завершили перегони”.

4-й етап проходив для Костянтина Савченка на яхті “Tabula rasa”. Екіпаж вирішив стартувати інакше, ніж увесь флот, і це рішення виявилося виграшним. “Поки всі стартували правим галсом, – розповідає Костя, – ми з декількома яхтами вибрали лівий. Основне правило розходження вітрильних яхт: той, хто йде лівим галсом, повинен поступатися тому, хто йде правим. А галс визначається тим, з якого борту дме вітер: якщо з правого – це правий галс, і навпаки. Так от, ми мали б поступитися, якщо наші курси перетиналися б. Та через відсутність скупчення яхт ми отримали чистий вітер. Подібне рішення не завжди актуальне, тому що найчастіше дійсно вигідно стартувати правим галсом. З-за таких нетипових умов старту й вітру ми не встигли поставити у щоглу відтяжку гіка і топінант та змушені були тримати в руках спінакер-гік. Під час посилення вітру це було настільки сутужно, що ваги власного тіла не вистачало і доводилося чіплятися ногами за леєри (огородження борту). Попри всі негаразди, котрі я вже звик називати "морською практикою", ми добре закінчили перегони і фінішували другими”.

репортаж підготував Сергій Шамара